Вы здесь

А почему язык разделяет украинцев?

83% украиноязычных граждан считают голодомор геноцидом украинского народа; среди русскоязычных таких – 47%

0

594

Владимир Вятрович, директор Украинского института национальной памяти:

В основному російськомовні люди – це ті люди, які були українцями і піддалися політиці русифікації, внаслідок чого їх предки змінили мову на російську. А це означає, що вони перебували під досить сильним тиском радянської влади, яка здійснювала політику русифікації. Елементом цього тиску з боку радянської влади була і політика забуття голодомору. Інша причина може полягати в тому, що частина цих російськомовних – це люди, які є етнічними росіянами і з’явилися на території України вже в другій половині двадцятого століття чи після голодомору. Очевидно, що ця трагедія не зачіпає їх безпосередньо, їхні родини, і через це вони не готові говорити про голодомор у будь-якому контексті. Зараз тема голодомору стає тією темою, яка об’єднує всіх українців, незалежно від їх етнічного походження. 

Павло Мовчан, председатель всеукраинского общества «Просвита»:

Немає чого дивуватися! Вимирало українське село, не росіяни. 97% були в містах. Саме тому ця статистика відбиває реальне ставлення тих етнічних груп, які є в Україні. Росіяни не потерпали, всі етнічні складові України не потерпали, включно із росіянами. Час проходить, але так, як євреї не забувають про холокост, який мав місце у Другій світовій війні, так і українці ніколи в житті не забудуть голодомор, бо це стосувалося кожного другого українця. Це вже на рівні генетичної пам’яті! Звичайно ж, голодомор – це геноцид українського народу! Є ж статистика, яка свідчить про те, що включно з Кубанню це була етнічна чистка елементу, який не міг інтегруватися в новий політичний проект. Адже українське селянство, яке чинило опір, могли зламати тільки голодомором і зламали… 

Денис Бугай, президент Ассоциации юристов Украины:

Статистика меня растопила. Уверен, что причину следует искать в сфере воспитания и образования. Украиноязычные граждане имеют больший доступ к достоверным источникам относительно голодомора. А также они воспитывались в среде, где тема голодомора присутствовала без купюр: воспоминание близких, учителя в школах и т. д. Лично я узнал о голодоморе как геноциде еще в первом классе советской школы, преподавание в которой велось на украинском языке! Это был 1986 год. Дома бабушка и родители это подтвердили. Рассказали страшные истории, которые слышали от очевидцев.

Алексей Голобуцкий, политтехнолог:

Безусловно, это связано прежде всего с происхождением людей, откуда они родом. Это сложная тема. Мы должны понимать, что индустриализация, которая произошла после голодомора в восточной Украине, проводилась за счет пришлого населения, в первую очередь русского. Понятно, что они не в восторге от этого. Но не стоит забывать о том, что часть населения – западной Украины, это вообще не коснулось. Часть тех, кто живет в центральной Украине (ведь в большей части пострадала центральная и восточная Украина) и которых это коснулось, голодомор стал родовой травмой, которая заставляет многих забывать об этом.  Но здесь стоит помнить и о пропаганде как с одной, так и с другой стороны – недостаточная наша государственная пропаганда и очень сильная российская, которая пытается перенести это на уровень большого террора, который был в сталинские времена. Хотя это не соответствует действительности, ведь все указывает на то, что это был геноцид – уничтожалась конкретное, вне зависимости от взглядов и позиций, украинское крестьянство. 

Елена Стебельская, председатель общественной организации «Арт-Креатив»:

Думаю, що така різниця між україномовним та російськомовним населенням пов’язана насамперед з тим, що довгий час факти історії українського народу були або перекручені, або ж замовчувалися. Серед україномовного населення, можливо, було простіше визнати той факт, що голодомор є дійсно геноцидом, бо історія України (навіть як підручник) писалася відомими діячами діаспори (як, наприклад, Орест Субтельний), які змушені були виїхати за кордон і там писати правду. Але російськомовне населення читало уже радянську історію, переписану та вигідну командно-адміністративній системі. Наприклад, спроба створити історичний нарис «Українська культура» за редакцією Гуслистого, Рильського і Маслова в 1944 році до читача так і не дійшла. Будь-які наближення до істини, які ставили під сумнів ідеологізовані постулати — трактування певних історичних явищ, постатей і подій, каралися безжально. Думаю, що саме той факт вплинув на сьогоднішнє розуміння суті голодомору. Особисто я вважаю, що голодомор був геноцидом.

Олесь Маляревич, депутат Киевской городской рады («Солидарность»):

Мій дідусь, Татаренко Володимир Михайлович, 1922 року народження, пережив голодомор. Його велика родина жила у Полтавський області. Це були страшні часи. Чи вважаю я голодомор геноцидом саме українців? Так, якщо українцями вважати всіх, хто жив тоді в Україні, а там були люди різних національностей. Все, що ми маємо робити зараз, – це поважати та берегти пам’ять про тих людей, які стали жертвами нелюдського комуністичного режиму, режиму, для якого людське життя не мало ніякої цінності.

0

Выбор редакции

Comments