Вы здесь

А вам каких имен не хватает на афише?

Служба безопасности Украины разработала порядок для организаторов гастрольных мероприятий с участием граждан РФ – страны-агрессора

0

828

Анна Заклецкая-Бурак, певица:

Я не належу до тих, хто вважає, що музика і мистецтво сьогодні поза політикою. Сьогодні це питання не смаку, а національної безпеки та довгострокових важливих ментальних змін, що також є питанням національних інтересів, цілісності та безпеки. Я усвідомлюю і розумію, що є різні росіяни, різні артисти, але в даному випадку досить категорична: тут не може бути прецедентів та подвійних стандартів. Якщо громадянська позиція артиста суперечить цінностям і позиції цілісної України, такому артисту тут не місце. З іншого боку, завжди закликаю не створювати ворогів там, де можливе партнерство. Всі люди помиляються. І якщо людина помилилась, але оговталась і готова змінити позицію, то не розумію, нащо звинувачувати і провокувати до того, що, зрештою, ця людина не просто зненавидить все те, що готова була підтримати, і буде вимушена обирати інших партнерів... Щодо особистих вподобань та тих, кого рада була б бачити: так сталось, що я дуже погано орієнтуюсь в російських артистах. На мою думку, більшість популярних артистів Росії не перевищує примітивних інстинктів та смакових якісних показників – в силу державної політики РФ та зацікавленості у рівні свідомості громадян. Велику повагу та зацікавленість викликають артисти-глиби, які мають не лише артистичний досвід, а й багато бачили, опанували і мають сміливість залишатись особистостями, навіть у найнебезпечніших умовах... До речі, серед таких, здається, найбільше тих, хто має неросійське походження, часто частково українське.

Сергей Лысенко, кинорежиссер:

Даже если абсолютно все российские артисты подпадут под запрет, я не особенно расстроюсь. Конечно, есть исполнители, которые вызывают мой интерес. Среди них, например, Moscow Grooves Institute, Карл Хламкин и «Давай Забухаем Оркестр», «Самое Большое Простое Число», Everything Is Made In China и некоторые другие. Но это специфические, «нишевые» артисты, которые у нас и так почти не бывают. Что же касается российской пафосной гремящей агрессивной попсы, то ее, действительно, стоит изгонять из нашего эфира и с отечественных площадок. Ибо она транслирует смыслы, абсолютно противоположные нашим сегодняшним устремлениям. Долгие годы поп-экспансии в определенном смысле искривили вкусы наших слушателей. Помню, как в середине нулевых российские поп-звезды «ломили аншлаги» в Национальном дворце «Украина», в то время как западные мегазвезды Брайан Ферри и Duran Duran там же собирали в лучшем случае половину зала. С другой стороны, я не против гастролей российских академических музыкантов, джазовых коллективов, небольших экспериментальных театров – при условии, что они соответствуют критерию «въездной – невъездной». Печально, что украинская афиша вообще не блещет обилием имен. Отказавшись от российских артистов, мы, к сожалению, не очень стараемся привлечь сюда западных. Конечно, кто-то приезжает (Scorpions, Smokey и другие пенсионеры союзного значения не в счет), но этого явно недостаточно. Обозначив для себя европейский вектор развития, мы не видим на своих подмостках европейских театров, не устраиваем мировых кинопремьер, не слышим актуальной западной музыки. Ясно, что частные антрепренеры с такой задачей не справятся и здесь необходимо участие государства.

Анна Маляр, юрист:

Мистецтво, особливо масове – це найкоротший і найефективніший шлях формування громадської думки. Наведу приклад, який лежить на поверхні. Західне кіно у своїй переважній більшості транслює всьому світу західні цінності. Окрім внеску в розвиток культури, кіно несе ціннісне навантаження, і часто це стає його ключовою метою. Так само можна говорити про будь-який напрямок мистецтва, яке розуміють і споживають маси. Радянська пропаганда – одна з найпотужніших в світі, робила ключову ставку саме на масове мистецтво. Не буде великим відкриттям і те, що Росія наслідує цей шлях у кращих традиціях. І потрібно розуміти, що слухаєш не просто російського співака, а плоть від плоті частину російської пропаганди. Бо ті, хто створював в Росії мистецтво всупереч путінській політиці, або емігрували або відбувають покарання в тюрмах. Гібридні війна – це й культурна експансія в тому числі. Тож Україна та українці давно повинні були визначитись з пріоритетами: мистецтво чи суверенитет.

Андрей Кокотюха, писатель:

Росія в п'ять разів більша за Україну територіально. Це щонайменше. Чому російські артисти косяками їдуть в Україну, де ще й населення зубожіло? Вони мають де виступати і перед ким. До того ж провокують в окремої категорії українців ностальгію за нібито дружбою та одним народом. Мене вже не цікавить жоден представник російської культури і шоу-бізнесу. Хочуть тут виступати – хай скажуть, чий Крим і хто окупував Донбас.

Снежана Старовицкая, радиоведущая:

Такие списки и порядки несколько смешны. Идеальный вариант, это если бы российского артиста в Украине встречали пустые залы. Вот к чему нужно стремиться. Мне всегда была ближе западная культура – не могу представить себя на концерте Пугачевой, «ДДТ» или какого-то московского театрального капустника. Вместе с тем понимаю, что то, что для меня – полнейшая чушь и безвкусица, для кого-то – лучшие воспоминания молодости, радость и восторг. Вкус надо воспитывать. И вкладывать финансы в искусство. Но это дороже, чем плодить и множить бюрократию в виде бесчисленных поправок к законам.

0

Выбор редакции

Comments