Вы здесь

Рабочие моменты

«За кордоном логопед основний лікар для пацієнтів після інсульту»

Батьки часто неправильно займаються зі своїми дітьми, коли просять: не кажи, що це, а покажи – де. Дитина показала – виконала те, що від неї просять. Але так не створюються умови, щоб говорити 

0

173

Покажи на малюнках кицю – ну ось вона. А якщо спитаємо: а хто це? То вже не сказати не можна. Питаю: Займаєтесь? – Так. – Чим займаєтесь? – Складаємо пірамідки. – Пірамідка допоможе говорити? – Ні. 

Прийшла до цієї професії, мабуть, тому що подобається працювати з дітьми. У мене брат менший був, його і виховувала. Спочатку думала про дитячого лікаря, потім вчителя, а потім зійшлось все на логопедії. До речі, всі мої сестри – і рідні, і двоюрідні – стали педагогами, брат теж педагог. Вже 20 років працюю з дітьми, яких зараз називають дітьми з особливими потребами. 

Робота логопеда полягає в тому, що треба оглянути цих дітей, визначити напрямок корекційної роботи. Вся робота поділяється на консультативну та корекційну. Набирається група дітей, з якими займаємось корекцією, і діти, яким надається тільки діагностична консультативна допомога до певного віку. Для мене особисто цікаво, що тут є діти з різними вадами мовлення, тільки тут можна себе відчути фахівцем. Ти можеш в садочку попрацювати весь професійний вік і не побачити того, що є тут. Абсолютно всі порушення, які описані в літературі, а може ще й нові, яких немає. Дуже цікаво самій розібратися, дуже радісно, коли є якась динаміка.

Важливо визначити причину, чому дитина не говорить: чи це гіпотонія м’язів, чи тонус м’язів підвищений, чи там дискоординація. Потім визначається програма, як допомогти і поступово наближатися до того, щоб дитина заговорила. Це найцікавіше, що ти відчуваєш себе фахівцем, бо ти сам себе визначаєш, сам працюєш, бачиш результат і отримуєш задоволення.

Лариса Кос, логопед Украинского медицинского центра реабилитации детей с органическими повреждениями нервной системы

У нашій роботі можлива тільки індивідуальна програма, тому що діти з особливими потребами; немає стандартів, немає кліше, індивідуальна програма для кожної дитини. Одному процес годування, другому процес ковтання, третьому –навчити говорити. У нас така професія: не суто поставити звуки, а навчити говорити.

Був у мене випадок, коли приїхали мама з двійнею по п’ять років, у дівчаток діагностовано дитячий церебральний параліч. Перше: чим їх годувати. Мама їм крупи молола, потім варила кашу, потім годувала. Для них найважливішим був логопедичний масаж, щоб покращити процес ковтання. І от динаміка — жінка  відмітила, що не треба вже перед варінням крупу молоти на кавомолці, а вона зразу варила кашу й годувала, для неї це значне полегшення було.

Зі своїми дітьми колишні пацієнти ще не приходять. Але є ті, що зараз навчаються в університетах, у мене вже два чи три пацієнти, які навчаються. Один закінчив чотири курси економічного університету, а другий – у Києво-Могилянській академії. От дівчинка зараз в 11-му класі, відмінниця, переможниця олімпіад, хоче стати лікарем. Вона перше слово сказала в п’ять років, якби батьки не кинулися, то взагалі навряд чи заговорила б.

Є такі батьки, що по 15 років підтримують стосунки з нами,  розказують про свої успіхи – дуже приємно, що вони пам’ятають та цінять.

Часто бувають студенти, які пішли вчитися та побачили, що вони говорять не так, як інші, з порушенням звуків. Тобто соціум уже вказує на твою відмінність. Був один випадок: на консультацію прийшли, 22 роки хлопцю і його не брали на роботу, бо неправильна вимова. Звати Руслан. Щоразу, коли представляється, не вимовляє звук. Ось такі випадки були, що люди відчували себе трохи не такими.

Зараз дуже багато тих, хто в четвертому-п’ятому класі. Не знаю, чим батьки займались раніше, а тепер вже дітям соромно. Буквально декілька днів тому був хлопчик 12 років – не вимовляє звуки, батько привів. Де раніше були – незрозуміло. Тепер він пише неправильно, і говорить теж: хоче сказати, а не може, можливо, в школі якось його ображають чи ще щось.

Дуже часто порушення розвитку мовлення супроводжується порушенням письма. Це називається артикулятивна дисграфія, коли людина пише так, як говорить. Вона може не ставити розділові знаки, бо не має відчуття мови, або пропускати голосні – так відбувається найчастіше.

Є різні форми заїкання. Є така, що виникає при стресовій ситуації, коли ламається найслабкіше, – як говорять,  в одних енурез, в інших заїкання. А є неврологічна – вона коригується дуже важко, там практично треба навчись правильно говорити. Є термін професійний, коли «думай, що казати, думай, як казати, дихання». Ще буває психосоматичне заїкання, коли дитина заїкається для того, що її жаліли. Є така форма заїкання – фізіологічні запинки, коли дитина мислить швидше, ніж вміє говорити, і тоді вона, доки думає, яке слово сказати, може повторювати склади, або тягнути голосні звуки.

Я була на стажуванні в Німеччині. Скажу, що у нас дуже багато спільного. Навіть наші методики по лікуванню заїкання вони знають. Єдине – у нас затримку мовлення діагностують  раніше, ніж вони. У них сприйняття трохи інше, наші психологи привезли звідти тести. От вони пишуть, що розвиток мовлення по німецьким тестам норма, а ми пишемо, що по нашим вже є затримка. Я в них почерпнула для себе спосіб співпраці з дітьми. Мені навіть питання ставили: «Чи це правда, що у вас діти на заняттях, в  логопедичних  садочках, сидять як у школі на уроці?». Там вільне спілкування, там логопед і пацієнт – партнери. Це те, що я для себе в першу чергу взяла. І тоді дитина відкривається, довіряється, коли ти весь час їй: «Сиди, дивись», «А ось так треба», «Давай, я і ти».

Ще одна відмінність за кордоном – логопед майже основний лікар для пацієнтів старшого віку, після інсульту. Там він першим його оглядає, визначає, чи треба ставити зонд, щоб відновити артикуляційні рухи. За кордоном логопеди беруть участь у процесі годування. В Польщі ми були в центрі для дітей з особливими потребами, де логопед формує процес годування, ковтання, жування. Там логопедія спрямована не тільки на розвиток мовлення, а взагалі на розвиток всього, що зв’язане з артикуляційним апаратом.

Найчастіше розпад мовлення – це вже безповоротний процес, він виникає при органічних ураженнях мозку. Наприклад, після інсульту, травми, при старечих змінах. Треба слідкувати, якщо у близьких людей змінюється словник – зменшується кількість використаних слів, людина забуває слова, не може підібрати.

У нас була на лікуванні дівчинка, яка в чотири роки перестала говорити. Вона говорила, а потім повністю перестала. Її батьки два роки возили до різних спеціалістів, поки у нас в центрі не поставили діагноз. Це була така форма епілепсії, коли втрачається в першу чергу мовлення, зменшується словник, погіршується розуміння. Батьки саме звертаються через те, що приступів не бачать, а дитина перестає говорити. Мова у дівчинки відновилась, але не повноцінно.  

Головне для батьків – сказати, що порушення мови коригується. І щоб вони жили в зоні досяжності, де працюють фахівці, які це коригують. Тому що по селах не дуже можна знайти логопеда і треба їхати кудись у район, щось шукати.

Щоб говорити, треба щоб був пасивний словник, розуміння в першу чергу. Зараз модна методика Домана (Гленн Доман, американский автор обучающих методик для детей. – «Большой Киев»), де малюнки з підписами, там всі лексичні теми: наприклад, про зорі, транспорт, тому подібне.  Вважається, чим раніше дитині показувати це все, то швидше вона починає говорити. І коли батькам говориш: я не проти – показуйте, але те, що дитина знає. Наприклад, вона знає, бо вивчила «зірка», а хіба це допоможе сказати: «Мама, в мене болить нога» чи «Я хочу пити». Брати ті слова,  що на сьогодні треба, якими дитина може користуватись, створити всі умови, щоб їй захотілось сказати, правильно спілкуватись.  

Перші елементарні фрази, такі як «дай руку», «хочу пити», «дай чашку», у дітей з’являються в рік і вісім місяців. Якщо цього немає, то варто звернутись до фахівця і зрозуміти чому. Чи це заважає артикуляція, чи розуміння, чи поведінка, бо дитина гіперактивна і не встигає отримати складову структуру і співвіднести назву і предмет.

Я хочу відмітити, що зараз тенденція змінилась. Якщо раніше батьки чекали, зараз дуже багато приходять буквально після  року, кажуть, ось, не говорить дитина. Думаю, що це соціум впливає. Батьки між собою спілкуються, і вже більше педіатри про це говорять: не чекайте. Якщо у дитини з народження порушений процес ссання, ковтання – то це вже кандидат на порушення розвитку мовлення. Краще звернутися раніше, щоб сказали, які вправи робити, артикуляційні, чи елементи логопедичного масажу, щоб попередити виникнення порушень. 

0

Выбор редакции

Comments