13:25   14.12.17

«Якщо коваль, то куй, куй, куй!»

Хрест був зігнутий навпіл — з церкви скинули. Влітку ми його місяць вирівнювали. Потім реставрували скрині карпатського регіону, робили деталі, яких не вистачало. В музеї Пирогів різні реставраційні роботи бувають — ми в місцевій кузні на ставці 

В нас справжнє ковальське середньовіччя: ліс, горн, вогонь та ще величезний кіт приходить. В промзоні зовсім не те. Перша моя кузня була на території АТП на Кайсарова. Як для радянської вона була непогана: величезне приміщення, високі стелі. Одна стеля — майже суцільне вікно. Але взимку дуже холодно і велика кількість одягу сковує рухи.

Якщо працюю однією рукою, беру молоток вагою 2,5 кілограми, двома — п’ять. Але про десятку вже теж замислююсь. Крепатура, звичайно, трохи є: коваль щоранку відчуває, що він робив минулого дня.

загрузка...
загрузка...

Молотків та кліщів, якими тримаються гарячі заготовки, забагато не буває. Свій перший молоток я зробив через рік праці. Але до того вже брав участь у виготовленні молотка, він у мене теж залишився. Біда в тому, що ковальські звичаї втрачені. Але ми свої потроху встановлюємо: намагаємось донести учням, що без гарно зробленого інструменту немає сенсу братися за інше. 

Андрей Зубрицкий, кузнец

Мій брат точно знав, що буде кухарем. Зі школи знав — і зараз він професійний кухар. А в мене ніяких ідей не було! Почав працювати з металом, коли зацікавився історичними реконструкціями: лицарем не був, був трошки готом. Коли в авіаційному університеті прийшов час писати диплом, остаточно зрозумів, що з цією професією не складеться. Тоді я вже познайомився з ковалем, дуже гарною людиною. Його сокири були як космос для мене.

Ковальство в Україні розділилось на дві категорії. Або художнє ковальство, монументальне — це огорожі, грати на вікна, або виготовлення ножів. А я — посередині. Мені цікаво робити і різний ковальський інструмент, і сокири, і «художку», але невеличкі форми.

За радянських часів художнє ковальство було не потрібне. До цього ж тут були заводи, які тримали німці та французи. Звідки їхав й інструмент. Дуже б хотілось знайти щось суто українське, але його немає. Німці довели цю справу до ідеалу, та Україна не була відокремлена: світовий досвід приходив і сюди. На нашій кузні всі три ковадла куплені: «француженка», «німка», та, мабуть, «угорка» — дивна архаїчна форма. З українського викуповуємо дідівський інструмент, він іноді цікавий.

Такий якір в Україні, думаю, останній раз робили наприкінці  XIX сторіччя. Чотирилапий, метр з невеличким, майже 17 кілограмів. Хлопці взялися за реконструкцію судна часів Хмельницького, і для цього байдака потрібен був якір. Майже два роки ми працювали з ним: в кузні зібралась тоді найбільша кількість людей, четверо ковалів було задіяно.

Відвідувачі музею в цьому році майже до кузні не доходили — цікавляться ковальством рідко. Хоча двері ми зачиняємо тільки на холодну пору року. Може, тому що вже є більш розкручені кузні.

Одному в кузні працювати можна, але ж хочеться і поговорити з кимось. У нас невеличка кузня, місця якраз на двох. До того ж мені подобається класична робота коваля і молотобійця.

В цій роботі не розмовляють. Зі слів може бути «легше» або «сильніше», та й все. Потрібна особлива злагодженість! Коваль задає ритм, керує процесом: він б’є молотком туди, куди треба вдарити. Молотобоєць слідом влучає в те ж саме місце. Цікаво, коли молотобійців кілька… Я буваю як ковалем, так і молотобійцем. Ти допомагаєш — і тобі. 

Річ повинна виходити з-під молотка. Якщо ти коваль, роби річ максимально ковану, без втручання слюсарки. Ми форму передаємо ковальським методом. Наприклад, потрібно сформувати провух сокири. Полоса вигинається. Потім розігрівається у горні до 300 градусів та за допомогою чітких сильних ударів молота склепується. 

Інколи таке відчуття , що час уповільнюється. Температура втрачається, тому все потрібно робить дуже швидко! Кожен підхід — до хвилин п’яти. Але всі ці п’ять хвилин — чіткі інтенсивні влучення. На зварювання тіла провуха йде, наприклад, три підходи.

Ковальське зварювання — це магія. Салют, іскри в різні сторони! На картинах ковалів досить часто можна побачити в фартухах. Це дуже зручна річ: без неї одяг тут пропалюється. Вважаю, якщо ти хоча б підмайстер, треба мати шкіряний фартух. При зварюванні бажано ще й шкіряні рукавички. Перші два роки руки були зовсім попечені. Але опіки бувають не тільки за браком досвіду: з горну завжди щось може стрельнути чи окалина відлетить.

Обручка є. Вона не заважає, але деформується: це вже друге кільце. Але від срібного ланцюжка відмовився. Ох він і нагрівався — передати не можу! Відчуття, що починаєш підгорати. Доводиться знімати певні «желізяки». Хоча сережка, як і обручка, не заважає. Тут везе!

Люблю срібло. Воно, до речі, чудово кується. Робив навіть срібний кований тризуб — 12 на 13 міліметрів. Мене питали, чи можливо зробити ще менший. Ковальським методом ні. Далі йде ювелірка.

Не все можна знайти в інтернеті. Замовили турецьку бойову сокиру та прислали всього одну фотографію. Але цього замало! Аби зробити репліку, потрібно багато ракурсів. Та інформації не було навіть в інтернеті: допоміг тільки власний досвід.

Не рахую, скільки зробив речей, але пару тисяч є. До останнього вдома не було жодної. Зараз, правда, вже з’явилась вішалка: на ній двох однакових гачків немає, кожен — це окремий настрій. 

Ми, ковалі, ледачі: кузня починає працювати після одинадцятої. А далі як піде. Буває, їдеш на хвилі, так до останнього, поки не стемніє. Та іноді приходиш на кузню — натхнення нема. Зате є відчуття, що сьогодні краще не кувати. Тоді робимо прибирання чи по дрова йдемо. В лісі багато сухого дерева, ми його потрошку зносимо — для горна та для буржуйки. По кузні багато робіт, які не ковальські. Я ж сам без кузні вже не можу: коваль остаточно.

50 скоб в день — це вже на грані. Хоча робиться це години за три, але процес безперервний — рука дуже втомлюється. Але що б я не робив, мені моє ремесло подобається. Якщо коваль, то куй, куй, куй! На передову скоби для укріплення, як і раніше, потрібні: ось триста скоб і зробили.


kancom.kiev.ua

budenergoatom.com.ua

mimi-studio.com